Автор: Щеглова Ольга (Борис Бидяга)
ВАЖЛИВЕ ЗАУВАЖЕННЯ!
Цей проект створювався в умовах системного цифрового переслідування. Російські спецслужби здійснюють систематичні кібератаки з метою спотворення та підміни правильного перекладу слів і виразів, прагнучи дискредитувати тексти та викривити їхній сенс. Якщо ви є носієм мови та помітили в текстах абсурдні, нелогічні, безглузді, «коряві», граматично неправильні слова та вирази, будь ласка, повідомте про конкретну помилку за наведеними нижче контактами (запропонуйте ваш варіант і поясніть, чому він кращий). Ваша допомога у забезпеченні мовної аутентичності та адекватності перекладів є безцінною у цій боротьбі за правду. Контакти: bbidyaga@protonmail.com
– Росія
– Путін, який називає себе президентом Росії
Росія стоїть на колінах, задумливо дивлячись у простір. Входить Путин, у військовій формі, на ногах чоботи iз шпорами.
Путін (гримлячи):
– Ти знову на колінах? Якого біса? Я ж підняв тебе з колін!
Росія:
– Ой, милєночок з’явився! А я вже й не чаяла… Зачекалась зовсім… Ану ж розповідай: де вештався? Чим займався?
Путін (по-ведмежий буркливо):
– На війну ходив.
Росія (з щирим інтересом):
– На війну? А з чого це ти війну заварив? З кимось посварився? Або хто тебе образив?
Путін (з ненавистю):
– Та дурна ця зарозуміла, сусідка твоя…
Росія (жваво):
– Ця, що зліва? Чи справа?
Путін (похмуро):
– Зліва. Уявила себе, розумієш, самобутньою нацією… Та яка ти нація? Шльондра жовто-блакитна… Побічний продукт історії. Ось ти хто.
Росія (згодливо киваючи):
– Ах вона безсоромниця!
Путін (з презирством):
– Та ще й у президенти собі кого взяла!
Росія (наївно):
– Кого?
Путін (злісно):
– Та клоуна цього, прости Господи, та ще й жида! Йому б тільки на сцені кривлятися, а він кривляється з трибун, у НАТО лізти хоче!
Росія (зневажливо):
– Та куди йому в НАТО — зі свинячим рилом у калашний ряд…
Путін (запально):
– Ось саме! Свині місце у хліві. Сиділа б собі, бурду жерла та хрюкала. Але ні — вона хрюкає на дурних самітах, права свої свинячі заявляє! А про мої права ніхто й слухати не хоче!
Путін (продовжує):
— А ця свиня мої землі захопила! Захопила і жирує, трильйони гребе! Землі ж, між іншим, споконвічно російські… Тут Русь Свята стояла, князь Володимир Червоне Сонечко на троні сидів, на печенігів і половців ходив…
Росія (нерішуче):
– Та у тебе ж, напевно, і своєї землі вистачає?
Путін (стогнучи):
– Та яка це земля? Болота та пустки, тундра з тайгою — що на них виросте? А в неї — чорнозем, земля жирна… Житниця, розумієш, усьому світу годувальниця…
Росія (докірливо):
– Ах вона безсовісна!
Путін (меланхолійно):
– А заводи, шахти, електростанції… Усе це ми, росіяни, ось цими руками збудували, розумієш?
(Путін піднімає долоні до обличчя й уважно їх розглядає.)
Путін (продовжує):
– А вона це все захопила та й користується. За яким правом, питається?
Росія:
– А чого це руки в тебе якісь… червоні?
Путін (з дратівливістю):
– Тобі ввижається. Руки як руки. Зганяй до лікаря — перевір зір.
(Пауза)
Путін (продовжує):
– Так ось, що я хотів сказати… Ця ж зараза… наших людей ображає: не дає їм російською розмовляти. Уявляєш ти собі?!
Росія (люто):
– Та їй всі волося повиривати треба, ота хабалка! Ну ти ж їй показав, де козам роги правлять?
Путін (пригнічено):
– Та я б їй показав, я б їй кишки на шию намотав… Та ж вона баба прожжена — під піндо́сів лягла…
Росія (в екстазі):
– Ах вона розпусниця!
Путін (нетерпляче):
– Про це й торочу: шльондра, тавра ставити нікуди. Натовська підстилка. У них, бач, зброю виклянчує.
Росія (з недовірою):
– І що — дають?
Путін (не приховуючи люті):
– Ще й як дають! Танки, снаряди, ракети…
Путін (продовжує):
— Такі ракети, що навіть у мене таких немає, розумієш? З одного пострілу — прямо в яблучко. Порозносили мені всі нафтосховища й НПЗ — мені ж техніку заправляти нічим. Хоч на конях снаряди підвози.
Росія (сплеснувши руками):
– Ах, Боже мій! Та як вони сміють!
Путін (трагічним голосом):
– Під Ростовом так влупили — півсховища, як порох, зайнялося. За п’ять днів згоріло на півмільярда рублів. Досі погасити не можуть.
Росія (засмучено):
– Оце лихо! А поприскати святою водицею не пробували? З вертольота?
Путін (важко зітхаючи):
– Та вже й молебень відслужили, і мощі підносили, і попи з іконами хоровод водили…
Росія (стурбовано):
– І не допомогло? Оце ж нечиста сила! А з кадилом навколо не обходили?
Путін (завзято):
– І з кадилом обходили. Тричі обходили.
Росія (повчально):
– А як ходили? Обходити треба по сонячному колу.
Путін (метушливо):
– Так і зробили, так і зробили. По сонячному колу. За годинниковою стрілкою.
Росія (здивовано):
– І не допомогло?
Путін (сумно, хитаючи головою):
– Ні хрону не допомогло.
Росія (після короткої паузи раптом хапається за голову й починає голосити):
– Батюшки-світи! Святі угодники! Зглазили тебе, милєночок! Ой, зглазили! Супостати окаянні, нехристи чужеземні! Ой-ой-ой! Що ж робити? Не інакше як до баби треба йти!
Путін (роздратовано):
– До якої ще баби? Що ти несеш?!
Росія (продовжує голосити):
– Замовляння на воду наговорити… «Врятуй раба Божого Володимира від Змія летючого, від Змія повзучого, від нещасного випадку… Супостате, сатано, злий чоловіче, відчепись від нього, як звір від звіра, змій від змія, єрети́к від єретички, чаклун від чаклунки…» Тьху, тьху, тьху! (Тричі плює через ліве плече й хреститься.)
Росія (продовжує):
– Воду так замовити; тричі цією водою через поріг вмиєшся — і все в тебе налагодиться, ось тобі хрест! Тільки дивися — вмиватися треба на зорі, ледь почне світати…
Путін (приголомшений цією палкою промовою, з сумнівом):
– Гадаєш, допоможе?
Росія (із запалом):
– Та як же! І на базу твою нафтову теж псування навели. Тієї ж водичкою заговореної на вогонь покропиш — тільки зоря на сході засяє — і вмить та пожежа згасне.
Путін (задумливо):
– І де мені ту бабу знайти?
Росія (охоче):
– Та в будь-якій церкві знайдеш таку знахарку-чаклунку. Пройдися, попитай; чай, добрих людей на світі багато — мабуть допоможуть, як не допомогти.
Росія (після паузи, таємничо):
– І ще ось що… Остерігайся чорних котів. Не дай боже — ця погань тобі дорогу перебіжить…
Путін (самовдоволено):
– Та я цих чорних котів одним поглядом… Ось днями один хотів мені дорогу перебігти — так я на нього як глянув — одразу хвіст підібгав та в кущі.
Росія (схвально):
– Ай красень! Ай молодець!
(Коротка пауза.)
Росія (раптом, збуджено):
– А супостату отому приворотне зілля треба піднести. Щоб мир та любов…
Путін (перебиває з диявольською посмішкою):
– Ми вже його частували «приворотним зіллям»… З нашої секретної лабораторії… Не спрацювало.
Росія (задумливо):
– А то ж — закопати в мурашник жабу, і буде тобі за два тижні лопаточка та гачок. Той гачок на куртку йому непомітно причепити — і зачахне, як пити дати!
Путін (зверхньо):
– Та на кой біс мені твої жаби? Я й без жодних гачків його вбити можу. Двадцять перше століття на дворі, як-не-як, щоб його чорт узяв!
Росія (здивовано):
– Ну?
Путін (похмуро):
– Яке «ну»? Баранки гну! Боюся, що мстити почнуть. Палиця з двома кінцями.…
(Пауза)
Путін (з гіркотою):
– У них же тепер літаки!.. Американські!.. F-16! Чула? Це ж не літак, а вогняний дракон! Гадаєш, він тільки бомби кидати вміє? Ні! Він ще й винищувач, він ще й перехоплювач! Три в одному, твою матір за ногу! Сука! Сука! Сука!
Росія (з огидою):
– От чого вигадали, чорти окаянні!
Путін (зриваючись на крик):
– У нього ж радар з фазованою решіткою! Ти уявляєш? Він же всі цілі бачить за триста п’ятдесят кілометрів!
Росія (спантеличено):
– Хто?
Путін (з надривом):
– Та пілот! Пілот, який у літаку сидить!
Росія (з огидою):
– Ах він паразит!
Путін (мало не ридаючи):
– І в туман, і в непогоду — все бачить!
Росія (дурнувато моргаючи):
– Та що ти кажеш?
Путін (в істериці):
– Він же мене в Кремлі бачить!!!
Росія (сумніваючись):
– Ну, до Кремля ж, мабуть, відстань побільша буде, ніж триста п’ятдесят кілометрів?
Путін (обурено):
– Та вони ж порушують наш кордон!
Путін (продовжує):
– Топчуть міжнародне право! Перетинають мої (!) червоні лінії! Терорізують мирне населення! Це ж чистий бандитизм!!! З нацистською символікою…
Росія (люто блиснувши очима):
– Ах вони безчесники! А куди ж дивиться оця… як її… ООН?
Путін (з абсолютною зневагою, дивлячись на ілюстрацію):
– ООН… Дурнодзвон.
(Пауза)
Путін (з перекривленим від злости обличчям):
– Ще й глушалки у піндо́сів випросили — найновіші, таких навіть у НАТО нема! Розумієш, у чому штука? Він мене бачить, а я його — ні !!!
Росія (з дурнуватим виглядом):
– Хто?
Путін (зриваючись на крик):
– Та пілот! Пілот, що в літаку сидить! У нього така офігенна ріпа, що всі мої радари відпочивають, трясця їх матері!
«Ріпа» = РЕБ (засоби радіоелектронної боротьби, через схожість: РЕБ → ребка → ріпка → ріпа).
«Ріпа» = Традиційний російський овоч.
Росія (з обуренням):
– Ах вони негідники! Нашу традиційну цінність витягли! Руки геть від нашої ріпи, басурмани окаянні! Жеріть свої маїсові коржики! Щоб ви вдавилися!
Путін (з гіркою посмішкою):
– Заспокойся! Це інша ріпа.
Росія (з підозрою):
– Генно-модифікована?
Путін (роздратовано):
– Та ні! Це радіоглушалки. Глушать мої радари в ноль! І ось тобі: літак-невидимка, твою матір! Не війна, а казка!
Росія (пригнічено):
– Що ж виходить? Начебто ти з ними граєш у жмурки?
Путін (з гіркою усмішкою):
– Ось така, матінко, війна в жмурки!
(Мовчання. Путін похмурий, немов гроза. Росія беззвучно шепоче губами.)
Путін (раптом, у люті стискаючи кулаки):
– Чорт би їх побрав, піндосів!
Росія (співчутливо):
– Та вже… Ці піндоси… Звірі, та й годі. Не дають життя народу російському. Ось Обама теж… Всі ліфти нам обсцяв, сучий син. Ще й на бензин ціни підняв.
Путін (роздратовано):
– Який ще Обама? Очухайся, нарешті! Після Обами вже другий президент змінився. Тепер Байден сидить.
Росія (згодливо киваючи):
– Ну так, ну так. Я ж і кажу. Треба цьому Байдену в цьому… як його… жовтому будинку теж всі ліфти обписати.
Путін (у люті):
– Та до чого тут ліфти?!
(Напружена мовчанка. Росія провинувато роззявляє рота, намагаючись щось вимовити, але, не знайшовши слів, безнадійно махає рукою й опускає очі в підлогу.)
Путін (після паузи, задумливо):
– Знаєш, що я гадаю?
Росія (угодливо):
– Що?
Путін (нагнітаючи):
– Мені здається, що тут не обійшлося без інопланетного втручання.
Росія (у жаху):
– Як?! Прибульці із інших світів?!
Путін (страждальницьким голосом, поступово закипаючи):
– Ось саме! Схоже, на мене нацисти з усієї Сонячної системи ополчилися! На чолі з цим огидним, холуйським, людиноненависницьким блоком НАТО! Гомосексуалісти! Підараси гнилі! Батьки №1 та №2…
Іноплагенти!!!
Путiн (раптом пронизливо вигукує):
– Так я ж весь цей Всесвіт до чортової баби підірву!
Росія (нервово скрикує):
– Господи, твоя воля!
(I починає шепотіти молитву, дрібно хрестячись і час від часу з гучним стуком б’ючись лобом об підлогу. Путін, випустивши пару, швидко заспокоюється й починає напівголосно бурмотіти.)
Путiн:
– Ну так, вони ж там усі гендерно-нейтральні. Без первинних статевих ознак… Слава тобі, Господи, ми зовсім не такі!
(Путiн обмацує рукою свої первинні статеві ознаки й задоволено киває. Росія перестає кланятися і з деяким побоюванням вичікувально дивиться на Путіна).
Путін (похмуро, поступово закипаючи):
– Скрізь підстава… Навколо зрада… Генерали Батьківщину продають… Усе забезпечення дочиста розкрали. Ладно б у мирний час — крадіть собі на здоров’я. Але ж під час війни?! Зовсім сором загубили. Мої ж танки моїм же ворогам продають! Ось тут, через лінію фронту й переправляють. З рук у руки. У подарунковій обгортці. З бантом на башті. Тьху! Мерзотники!
Росія (пригнічено хитаючи головою):
– І мене, значить, грабують, і тебе… Ось, значить, як! Зовсім від рук відбилися…
Путін (безнадійно махнувши рукою):
– Та-а, що тут казати…
(Змовкає й на хвилину замислюється. Росія дивиться на Путіна відданим цуценячим поглядом.)
Путін (після паузи, з кривою посмішкою):
– Гаразд, що ми все про погане та про сумне?
(Повільно розстібає кітель. Підходить до Росії впритул, хижо посміхаючись.)
Путiн:
– Давай краще займемося чимось приємним.
Росія (згодливо киває):
– Давай, милєночок, давай…
(Путін обходить Росію ззаду, кладе на її тощі боки свої доглянуті руки — і одразу ж одергує.)
Путін ( з неприхованим здивуванням):
– Та що це ти так висохла, матухо моя? Одна шкіра та кістки?
Росія (знизує плечима):
– Та я й сама дивуюся…
Путін (з досадою):
– І потриматися ні за що. Куди поділося все твоє м’ясо?
Росія (безвиразним голосом):
– А я звідки знаю? Годуюся як завжди, а м’яса на кістках усе менше й менше.
Путін (з тривогою):
– І давно це з тобою?
Росія (намагається згадати):
– А зараз у нас що? Серпень двадцять четвертого?
Путін:
– Так. Двадцять четверте серпня.
Росія:
– Ну, то значить, рівно два з половиною роки тому м’ясо з мене й почало сходити.
Путін (у розгубленості):
– Але чому?!
Росія (злісно):
– Теж псування навели, супостати прокляті, вороги народу російського! Притки та уроки понаставляли.
“Притки”, “уроки” — за стародавніми віруваннями, це різні способи наведення псування.
(На хвилину встановлюється мовчанка. Путін у розгубленості чухає потилицю. Шкіра на його чолі збирається у зморшки — видно, що у його голові йдуть напружені роздуми. За хвилину його обличчя розгладжується; він знову кладе руки на худе російське тіло.)
Путін (рішуче):
– Ну, матухо, давай піднімайся.
Росія (уперто, як дитина):
– Навіщо? Мені й так добре.
Путін (ласкаво гладячи Росію по широкій спині):
– Рідненька, ну встань з колін, ну будь ласка!
Росія (кокетливо):
– А я думала, тобі ця поза подобається. Он недавно як стогнав… Ніби жених у першу шлюбну ніч…
Путін (дратівливо):
– Стогнав не стогнав… Не в тому річ… Просто хочеться чогось нового. Нових завою… Тобто, хотів сказати — нових нафтопрово… От чорт! Нових поз! А тобі хіба не хочеться чогось новенького?
Росія (знизуючи плечима):
– Новенького? Це яке — добре забуте стареньке? Ну, можна й новенького… Чому б і ні…
Путін (із задоволенням):
– Ось і чудово! Ось і розумниця! І за що я тебе, дурну стару, люблю?!
Росія (зітхаючи):
– Багата я… була…
Путін (мрійливо):
– Так… А тепер я багатий…
(Оглядає Росію прискіпливим поглядом.)
Путін:
– Щось ти постаріла, матухо моя, подурнішала…
Росія (образившись):
– А ти чого хотів? Коли тебе цілий кооператив насилує день і ніч… Ні відпочинку, ні спокою від цих паразитів…
Путін (зверхньо):
– Але ж, дамочко, легше! Це мої друзі. І взагалі: не розумію, чого ти ображаєшся. Пишатися має. Хіба гріх – хорошій людині дати? А вони всі – чудові хлопці, мамою присягаюся.
Росія (бурмоче собі під ніс):
– Хорошій людині — чому б і не дати? Можна й дати… чого вже там… Та дуже ж жадібні…
Путін (примирливо):
– Та годі тобі, ти ж отака велика — від тебе не вбуде.
Путiн (після паузи):
– Ну що, спробуємо нову позу?
(Росія, кряхтя й стогнучи, намагається підвестися з колін, але марно.)
Росія (жалібно схлипуючи):
– Так втомилася, що на ногах не стою. Може, до біса цю нову позу? На колінках я вже й звикла.
Путін (суворо):
– Встань з колін!
Росія (плаксиво):
– Та навіщо вставати?
Путін (з пафосом):
– Краще померти стоячи, ніж жити на колінах!
Росія (з жахом схлипуючи):
– Типун тобі на язик, батюшко! Що ти кажеш? Чому ж нам помирати?
Путін (у бік):
– Від оргазму, матухо, від оргазму.
Росія (недовірливо):
– Та хіба ж від цього помирають?
Путін (повчально):
– Помирають. Якщо оргазм сильний, а організм — слабкий.
Росія (в екстазі):
– Для мене померти в твоїх обіймах — велика честь! Коханий…
Путін (байдуже):
– Ну так, ну так…
(Пауза.)
Путiн (з пожадливістю):
– Розкажи, як ти мене любиш.
Росія (ніжно):
– Люблю, мій миленький, ой як люблю! На цілих сімдесят вісім і дев’ять десятих відсотка. Та ти заспитай у Центрi Опитувань — люди вчені, не дадуть збрехати.
Путін (з насмішкою, трохи встромляючи шпору в російську в’ялу дупу):
– Ну… Скільки відсотків тепер?
Росія (із захопленням та пристрастю):
– О-о-о! Як же мені з тобою добре! Ще, милєночок, ще!
Путін (встромляючи шпору до упору):
– А так? Добре?
Росія (у повному екстазі):
– Ой, не можу… Ой, не можу… Ой, не можу… Кінчаю… Кінчаю… Кінчаюсь… Давай разом, а?
Путін (з посмішкою):
– Мені кінчатися ні до чого — я ще в самому розквіті сил. У мене все життя попереду!
Росія (ледь ворушачи язиком):
– Так адже Володін що говорив? «Немає Путіна — немає Росії»?
Вячеслав Володiн — спикер Держдуми Pосii
Путін (холодно):
– Зворотне, на щастя, невірно. Росії нема, а Путін є!
(З огидою дивиться на Росію, яка б’ється у передсмертних судомах, повертається й йде.)
24.09.2024
Туреччина – Грузiя
ISBN 978-5-9903439-2-4
© Щеглова О.В., 2024
